Кладовища визнаються чіткою ознакою історичного існування та діяльності народів, частиною національної та, більш того, загальнонаціональної культури держав і народів світу. У них точно відображаються культура, політичні, етичні і естетичні уподобання не лише тих, хто вже пішли із життя, але також і живих. Законодавство України визначає та забезпечує вивчення та охорону некрополів та окремих поховань, як значного явища матеріальної та духовної культури, яке дає тисячі прикладів самовідданого служіння Вітчизні, своєму народові, найвищих проявів талантів і здібностей. У комплексі з памя’тникоохоронними

заходами все це визнається як найзначніше державостворююче явище, яким і є насправді.

З часів заснування Одеси, у кінці 18-го сторіччя, вдалині від приморських територій міста, що лише створювалось, у кінці теперішньої вулиці Преображенської виникло міське кладовище, яке пізніше одержало назву Першого, а у літературі – Старого. Під час формування кладовище це увібрало в себе ряд кладовищ за релігійною ознакою – християнське, іудейське (яке називалось „єврейським”), караїмське, магометанське, а також ділянка для захоронення самовбивць і Чумне кладовище (так звана „Чумка”). Слід зазначити,

що жертви епідемічних хвороб (чума, віспа, холера та інші) були поховані також у різних місцях кладовища, які не було можливості ідентифікувати навіть під час і зразу ж після епідемій.

У зв’язку з давністю та періодом виникнення Старе кладовище вмістило у себе поховання перших мешканців та творців Одеси. Разом з тим, пізніше тут було поховано багато видатних людей, які одержали світове визнання – науковці, педагоги, воєначальники, діячі мистецтв та „звичайні” одесити, які створили незвичайний імідж Одеси. Старе кладовище неодноразово розширялось. Судячи по планам кінця 19-го – початку 20-го сторіч, остаточно кладовище сформувалось на території в межах між вулицями Мечнікова, Ново-Щепний ряд і Водопровідної та провулками Високим і Трамвайним (територія депо), включаючи також „Чумку”. Найбільшу його частину займало Перше (Старе) християнське кладовище, що має площу більш ніж 34 га. У документах його називали також Преображенським чи Руським. Поблизу входу на кладовище з вулиці Мечнікова знаходився один із самих перших християнських храмів міста, освячення якого відбулося у 1820 році у

ім’я Усіх Святих. Входи на кладовище були оформлені з вулиць Мечнікова та Ново-Щепного

ряду брамами з воротами. З зовнішньої сторони огорож кладовища були побудовані благодійні

заклади, а також житлові будинки.

Старе кладовище завжди відзначалось значною кількістю видатних імен та високохудожніх пам’ятників, у зв’язку з чим воно було місцем недільних прогулянок городян та значним туристичним об’єктом, відвідати який запрошували путівники. Навіть просто у переліку його імен яскраво відображалась багатонаціональність і талановитість одеситів. Найбільш вражаюча надгробна споруда усього Старого кладовища була створена

над склепінням померлого у 1890 році генерала от інфантерії Ф.Ф.Радецького, більш за все відомого як головного героя війни 1877-1878 років. В результаті цієї визвольної війни одержали незалежність Болгарія, Сербія, Чорногорія, були повернені Росії західні території, у тому числі нинішньої Одеської області. За досконалість пам’ятної споруди сучасники ставили цей витвір мистецтва та історії у один ряд з одеськими пам’ятниками М.С.Воронцову, А.Е.де- Рішельє та А.С.Пушкіну. Як стверджували, він увійшов у перелік 100 найкращих пам’ятників Європи.

У 1920-х роках після революцій, війн та голодовок кладовище стало занепадати у зв’язку із відсутністю необхідного догляду, його пограбування та штучного руйнування. Храм Усіх Святих було закрито у 1934 році, після чого його зруйнували. В 1937-м году на найбільшій частині християнського кладовища було

створено „Парк культури та відпочинку Ілличівського району” (у подальшому – „ПКіВ ім. Ілліча”), а пізніше на залишку його території – зоопарк. Таким чином на історичному християнському кладовищі було створено місце для розваг, по могилах прокладено алеї, збудовані споруди. Ще пізніше на інших частинах (єврейського, караїмського, магометанського) Старого кладовища побудовані середня школа, дитсадок та ясла, спортивний комплекс. Будування басейну вдалося зупинити на етапі риття котловану.

На „Чумці” знаходиться гараж „швидкої медичної допомоги”. Територія кладовища зазнавала

та зазнає також інших спроб захвату території для технічних та комерційних потреб.

У останні десятиріччя кладовище стало об’єктом пильної уваги та досліджень істориків–фахівців, громадських організацій, журналістів і краєзнавців-аматорів. У дослідженнях прийняв участь Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України, Одеська обласна організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури; було випущено спеціальні видання, багато публікацій у ЗМІ. У результаті вивчена загальна частина історії Старого кладовища, відомими стали багато імен

найбільш значних людей, похованих тут.

„Парк культури та відпочинку імені Ілліча” набув нове ім’я – „Преображенський” та має статус об’єкта природно-заповідного фонду місцевого значення в м. Одесі та комунального підприємства. Територія КП „Парк культури та відпочинку „Преображенський” та КП „Одеський зоологічний парк” державного значення входить в межі Центрального історичного ареалу міста згідно з „Історико-архітектурним опорним планом, проектом зон

охорони з визначенням меж історичних ареалів м. Одеси”, затвердженим Міністерством культури і туризму України від 20.06.2008 р. № 728/0/16-08. Безпосередньо поблизу до майбутнього меморіального парка розташовані значні пам’ятки історії та культури (благодійності, архітектури та містобудування) місцевого значення, а саме: 

- споруда колишнього особняка по вул. Мечнікова, 51 (1893 р., прийнята під охорону

держави рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від

11.08.1987 р. № 392);

- споруда колишнього інвалідного будинку по вул. Мечнікова, 53 (1886 р., за проектом архітектора О.Й.Бернардацці та Г.П.Лонського, прийнята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 11.08.1987 р. № 392);

- споруди колишніх дешевої їдальні та денного притулку по вул. Ново-Щепний ряд, 25 (1888 р., за проектом архітектора Ю.М.Дмитренка, прийнята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 27.12.1991 р. № 580);

- територія та споруди колишнього Рішельєвського трамвайного депо (1910 р., за проектом архітектора А.Б.Мінкуса, прийнята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 11.08.1987 р. № 392). Разом з меморіальним парком та православним храмом, роботи з відбудування якого розпочались, ці пам’ятки культурної спадщини знадні утворити значний культурно-

історичний комплекс та туристичний об’єкт міжнародного значення - міста, області, держави.

Більш докладна історична довідка додається (додаток 1).

2.1. Виходячи з його державостворюючего значення історико-меморіальний комплекс – Меморіальний парк „Преображенський” має бути створеним: на виконання вимог Розпорядження КМУ від 20.07.1998 р. № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України”, яке передбачає

взяття на облік, вивчення та благоустрій колишніх та закритих кладовищ, місць, де є сліди давніх поховань, недопущення їх приватизації та будівельних робіт на них, відповідальність за що покладено на органи місцевого самоврядування та держадміністрації, та згідно із такими законодавчими актами:

Закон України «Про поховання та похоронну справу» (10.07.2003 №1102-IV), частиною другою статті 31 якого «Виконання будь-яких будівельних робіт у місцях поховань, на місцевості із залишками слідів давніх поховань, на територіях закритих кладовищ, а також у прилеглих до місць поховань охоронних зонах забороняється”;

Закон України „Про охорону культурної спадщини” (08.06.2000 г. № 1805-ІІІ), згідно з яким територія одеського Першого (Старого) кладовища має розглядатися як „видатне місце” (частина четверта пункту 1 статті 2), а по виду – як історичний об’єкт (частина третя пункту 2 статті 2 – „окремі поховання та некрополі”);

Закон України «Про захист суспільної моралі» (20.11.2003 р. № 1296-ІV), частина третя статті 2 якого разом з фашизмом та неофашизмом засуджує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь, невігластво, неповагу до батьків; Земельний кодекс України, стаття 53 якого відносить до земель історико-культурного призначення землі, на яких розташовані меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові)

кладовища, могили, пов’язані з історичними подіями, давні поховання і таке інше, а згідно зі статтею 54 навколо земель історико-культурного призначення мають встановлюватися охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Більш докладно див. у додатку 2.

2.2. Меморіальний парк „Преображенський” створюється на частині території колишнього Першого (Старого) християнського кладовища, що включає територію комунальної власності міста – парка культури та відпочинку „Преображенський”- об’єкта природно- заповідного фонду місцевого значення в м. Одесі, набуває особливого режиму використання та розглядається як перша черга загального меморіального парку, що має охоплювати усю територію Першого (Старого) кладовища та знаходитись під охороною держави, як об’єкт культурної спадщини.

2.3. Окрім території Меморіальний парк „Преображенський” має включати можливі відтворення деяких давніх споруд (вхідні арки та ворота, церква Усіх Святих, огорожі тощо), меморіальні та пам’ятні споруди, музейно-виставковий комплекс (музей „Стара Одеса”, що створюється у прилеглих до парку будівлях), об’єкти благоустрою та озеленення, які відповідають меті і завданням функціонування історико-меморіального комплексу, спеціальні інженерні мережі, інші об’єкти, що необхідні для функціонування комплексу.

2.4. Порядок та терміни створення парка відображаються у програмі та календарному плані, які затверджуються виконавчим комітетом Одеської міської ради. 

2.5. Напрямком роботи Меморіального парка „Преображенський” є культурно-просвітницька діяльність у всіх формах, які не суперечать законодавству України.

3.1. Метою створення Меморіального парка „Преображенський” є приведення у відповідність до сучасних нормативно-правових вимог і норм та збалансованого соціального й економічного розвитку відповідної території, ефективного використання природних ресурсів, організації культурно-просвітницької, музейної та релігійно-духовної діяльності для: 

- недопущення актів блюзнірства щодо місць поховань засновників та перших мешканців Одеси, у тому числі героїв Вітчизни;

- вшанування пам’яті похованих на колишньому Старому кладовищі та історичних

подій, пов’язаних з ними;

- популяризація знань про видатних мешканців нашого міста та держави, історії Одеси.

3.2. Завданнями функціонування Меморіального парка „Преображенський” є:

- формування території меморіального парка – планування, благоустрій та озеленення;

- відтворення давніх споруд, алей, створення меморіальних споруд;

- проведення історико-краєзнавчих досліджень, пов’язаних з історією Старого кладовища та міста Одеси, участь у підготовці матеріалів для подання на взяття території Старого кладовища на державний облік та охорону;

- збирання історичних матеріалів, артефактів, музеєфікація матеріальних здобутків;

- розповсюдження знань щодо історії створення та існування Одеси, подвигів, здобутків, талантів та звичаїв її мешканців – формування експозиції музею „Стара Одеса”, підготовка та проведення виставок, екскурсій, ювілейних заходів та лекцій на відповідну тему;

- видавнича діяльність, виготовлення та реалізація краєзнавчої та сувенірної продукції.

3.3. Умовами виконання наведених мети і завдань має бути надання об’єкту природно-заповідного фонду статусу меморіального парка, діяльність якого визначається законодавством України, та збереження об’єктів історико-культурної та природної спадщини.

3.4. Комерційна діяльність Меморіального парка „Преображенський” за межами його основних мети та завдань не допускається.

4.1.Проведення історико-бібліографічних та інших досліджень для:

- визначення фактичного планування території Старого кладовища (головних алей) з метою виключення у подальшому прокладання алей парку по місцях розміщення поховань; за необхідності – проведення натурних досліджень;

- можливого визначення інформації про окремі історичні споруди та розміщення ділянок поховань різних конфесій;

- пошук фрагментів споруд;

4.2 Розроблення програми-завдання для розроблення науково-проектної документації зі створення меморіального парку.

4.3. Розроблення науково-проектної документації зі створення Меморіального парку „Преображенський”, включаючи планування алей, відновлення споруд, визначення можливого місця (місць) розташування музею „Стара Одеса”, дендрологічної частини, технічного (інженерного) забезпечення.

4.4. Розроблення технічного (робочого) проекту та загального кошторису на поетапне відтворення та створення планування та споруд меморіального парку (релігійних спорудкоштами відповідних громад).

4.5. Розроблення програми діяльності меморіального парку, як культурно-просвітницького, у тому числі - музейного закладу(можливо проведення конкурсу). Положення про музей „Стара Одеса” розробляється на підставі типового положення музейних закладів.

4.6. Проект кожного з нових (не відновлюваних) меморіальних чи пам’ятних знаків визначається за результатами конкурсів.

4.7. Під час проектування найбільш широким чином залучаються громадяни та громадськість міста як для одержання необхідних вихідних матеріалів, так і для розгляду, обговорення та рецензування проектів.

4.8. Проектна документація розглядається та затверджується згідно з чинним законодавством Одеською міською радою, виконкомом Одеської міської ради. 

4.9. Розроблення і планування створення меморіального парку „Преображенський” інших етапів (на території зоопарку, інших територіях) виконується у подальшому, окремо.

5.1. Реалізація технічних проектів та загального кошторису створення меморіального парку здійснюється відповідно до термінів, встановлених проектом та техніко-економічним обґрунтуванням.

5.2. Роботи із створення Меморіального парку „Преображенський” фінансуються за рахунок коштів бюджету м. Одеси та благодійних внесків.

5.3. Після побудови кожна частина меморіального парку (окрім релігійних споруд, які є власністю релігійної громади) та прийому її до експлуатації вона переходить у власність м. Одеси згідно з законодавством України.

6.1. Меморіальний парк „Преображенський” є комунальним підприємством.

6.2. Відчуження та приватизація Меморіального парку „Преображенський” чи окремих його частин не допускаються.

1. Розширена історична довідка; на 5 арк.

2. Законодательство, защищающее Старое кладбище; на 1 стр.

Одесское Первое (Старое) кладбище

(расширенная историческая справка)

Со времени основания Одессы, на рубеже 18 – 19 веков, вдали от осваиваемой в первую очередь приморской территории города, в конце нынешней улицы Преображенской возникло городское кладбище, позже названное Первым, а в литературе – Старым. По мере его формирования кладбище это вобрало в себя фактически целый ряд «первых» кладбищ, разделённых, как было принято в ту эпоху, по признаку принадлежности к религиозным

конфессиям – христианское еврейское, караимское, магометанское, а также участок для захоронения самоубийц и чумное кладбище («Чумка"). В силу давности и периода происхождения Старое кладбище было образовано из захоронений первых жителей и создателей Одессы. Со временем, здесь же оказалось похороненным множество выдающихся людей, вписавших лучшие страницы в историю не только Одессы, но всего государства, получивших мировую известность – учёные, педагоги, деятели искусств, военачальники. Здесь же погребали умерших от чумы, холеры и других эпидемических инфекций.

Старое кладбище неоднократно расширялось по мере увеличения потребности стремительно растущего города. Судя по планам Одессы конца 19-го – начала 20-го веков, окончательно кладбище стало занимать территорию между нынешними улицами Мечникова и Ново-Щепным рядом, переулками Высоким и Трамвайным, а также образовавшуюся по улице Водопроводной «Чумную гору». Наибольшую часть территории занимало Первое (Старое) христианское кладбище, которое представляло собой почти прямоугольный

четырёхугольник площадью свыше 34 га. Напротив входа на кладбище со стороны нынешней улицы Мечникова находился один из первых православных храмов города, освященный в 1820 г. во имя Всех Святых. Входы на кладбище со стороны улиц Мечникова и Ново-Щепной ряд были оборудованы воротами с арками и калитками, а вдоль кладбища по этим улицам был устроен ряд благотворительных заведений – богадельня, приют, дешёвая столовая и т.п., а также жилые дома.

Кладбище отличалось множеством высокохудожественных надгробий над могилами и склепами, в том числе из бронзы, гранита, итальянского «каррарского» мрамора, а потому всегда привлекало внимание не только одесситов, но и гостей города, туристов, которые узнавали о нём из путеводителей, было интереснейшим туристическим объектом, служило местом воскресных прогулок. Наиболее впечатляющее надмогильное сооружение на Старого кладбище было создано над склепом почившего в 1890-м году генерала от инфантерии

Ф.Ф.Радецкого, более всего прославившегося в войне 1877 – 1878 гг. за освобождение Болгарии от османского ига. Современники ставили это надгробие по совершенству его в один ряд с памятниками князю М.С. Воронцову, Императрице Екатерине ІІ и основателям Одессы, Императору Александру ІІ, герцогу А. де-Ришелье, А.С.Пушкину. Особым изяществом отличались надгробья над склепами члена коммерческого совета и португальского консула в Одессе графа Жака Порро, старшины мещанского сословия в Одесском городском

общественном управлении, купца ІІ гильдии, городского головы А.Н.Пашкова, семей Анатра, Бирюковых, Потоцких, Завадских, Кешко, Родоконаки, Маврокордато, Ралли. Даже в перечне фамилий этих заметна изначальная многонациональность Одессы.

В 1920-х годах в связи с революциями, войнами, голодом и приходом советской власти кладбище стало приходить в запустение из-за отсутствия достаточного ухода, ограбления его и искусственного разрушения. Кладбищенский храм Всех Святых был закрыт в 1934 г., а затем разобран. По решению госструктур надгробья кладбища стали разбирать с целью утилизации и освобождения территории для иных нужд, доступные захоронения подверглись организованному ограблению. В 1937-м году на части территории христианского кладбища был устроен «Парк культуры и отдыха им. Ильича», а затем оставшуюся его территорию занял

зоопарк. Кладбище было превращено в место для развлечений.

В течение последних десятилетий кладбище стало объектом пристального внимания и исследований историков-профессионалов, общественных организаций, журналистов и краеведов-любителей. В исследованиях принял участие Институт украинской археографии и источниковедения им. М.Грушевского АН Украины, Одесская областная организация Украинского общества охраны памятников истории и культуры, выпущены специальные издания, опубликовано множество статей. В результате этих работ в основном изучена

история кладбища, стали известны имена сотен наиболее замечательных людей, похороненных на нём. Среди них – следующие.

Ф.М. де Рибас (1769 – 1845) – основатель одесской ветви рода де Рибасов (Дерибасов) – премьер-майор в отставке, консул Королевства Обеих Сицилий для портов Чёрного и Азовского морей, один из первых жителей и предпринимателей Одессы, был первым плацмайором Одессы, подарил Одессе собственный сад, ставший первым общедоступным садом города (Казённый, Дерибасовский или Городской сад на Дерибасовской), за участие в ликвидации чумы 1812 г. награждён медалью. В знак уважения к его заслугам перед городом

могила Феликса де Рибаса (в XIV квартале вблизи стены депо «конки») была обнесена чугунной оградой к 100-летию Одессы. Здесь же похоронены: его сын М.Ф.де Рибас (1807-1882) – почётный консул, историк Одессы, библиограф, журналист и редактор первой издававшейся в Одессе газеты «Журналь д’Одесса» на французском языке, знаток одесской старины и Л.М.де Рибас (1751-1839) – историк Одессы.

Пушкин Л.С. (1805-1852) – поэт и офицер, майор в отставке, надворный советник, служил по департаменту духовных дел иностранных исповеданий и на военной службе. Брат А.С.Пушкина. Зарекомендовал себя отважным офицером, неоднократно был награждён, участвовал в русско-иранской (1826-1828 гг.) и русско-турецкой (1828-1829 гг.) войнах, польской кампании 1831 г. В последний годы служил в Одессе по таможенному ведомству, здесь женился, стал отцом семейства. Его поэзию высоко оценил В.Белинский.

Сабанеев И.В. (1770 – 1825) – генерал от инфантерии в отставке, участник русско-турецкой войны 1787-1791 гг., Итальянского и Швейцарского походов А.В.Суворова, русско-французской 1806-1807 гг., русско-шведской 1809 г., русско-турецкой 1806-1812 гг. и Отечественной 1812 г. войн, освободительного похода в Европу 1813-1814 гг. Имел награды России и Пруссии. В последние годы командовал армией в Новороссии. Хороший знакомый

А.Пушкина по Кишинёву и Одессе. Подарил Одесской публичной библиотеке множество своих книг, доставленных на двух огромных повозках. В память о заслугах доблестного генерала и гражданина по предложению М.С.Воронцова построенный в 1836 г. мост над Военным спуском и образовавшийся проезд были названы его именем. Похоронен был на Старом христианском кладбище за церковью; на могиле было надгробие в виде мраморного гроба.

Пущин П.С. (1785-1865) – генерал-майор в отставке, участник русско-французской 1805 г. и Отечественной 1812 г. войн. Маврокордато А.П. (ск. 1871) и его потомки – создатели и владельцы торговой фирмы в

Одессе, купцы І и ІІ гильдии, потомственные почётные граждане и их супруги.

Родоконаки П.Ф. (1840, Одесса - 1899, Париж) – крупный землевладелец, обратил своё состояние на развитие промышленности южного края – создатель ряда предприятий; гласный Одесской городской думы, первый председатель правления городского кредитного общества; создатель греческой богадельни в Одессе, вице-председатель греческого благотворительного общества, почётный член общества помощи бедным и др. благотворительных организаций, потомственный дворянин (1897).

Родоконаки Ф.П. – потомственный почётный гражданин, благотворитель, отец

П.Ф.Родоконаки.

Стрельников В.С. (1839-1882) – генерал-майор, выпускник академии Генерального штаба и Военно-юридической академии, товарищ военного прокурора СПБ военно-окружного суда и профессор Военно-юридической академии, военный прокурор Киевского военно-окружного суда. Принимал участие в Киеве в ряде судебных процессов против антигосударственных, революционных организаций, отличался крайней суровостью решений. Участвовал в выработке положения о государственной охране, возглавлял расследование политических преступлений на юго-западе. Прибыл в Одессу по служебным делам и был застрелен

народовольцем С.М.Халтуриным.

Строганов А.Г. (1795-1891) – государственный и общественный деятель, граф, генерал от артиллерии, участник освободительного похода в Европу 1813-1814 гг. – воевал на территории Германии и Франции, участник подавления восстания 1831 г. в Польше. Имел не только отечественные государственные награды, но и награды Пруссии, Австрии, Польши, Греции, Голландии, Люксембурга, Турции.

А.Г.Строганов окончил Корпус инженеров путей сообщения. Служил в лейб-гвардии Преображенском полку (1829-1830). Должности: товарищ Министра внутренних дел (1834-1836), Черниговский, Подольский, Харьковский генерал-губернатор (1836-1838), Министр внутренних дел (1839-1841), инспектор запасной артиллерии (1850-1851), член Государственного совета (1841-1891), военный губернатор Санкт-Петербурга (1954), Новороссийский и Бессарабский генерал-губернатор (1855-1862).

Внёс большой личный вклад в экономическое и культурное развитие Северного Причерноморья. После выхода в отставку прожил безвыездно в Одессе 28 лет, при этом нес скромное, но почётное звание гласного Одесской городской думы. Был президентом Одесского общества истории и древностей, занимающегося изучением истории края. В день празднования в 1869 году 50-летия государственной службы граф А.Г.Строганов был избран первым «вечным гражданином», т.е. почётным жителем Одессы, а открытый в те дни самый

большой в старой Одессе каменный мост над Карантинной балкой был назван его именем.

Граф А.Г.Строганов обладал одной из ценнейших библиотек Европы (более 10 тысяч томов), которую собирали несколько поколений Строгановых. Ныне редчайший Строгановский фонд находится в научной библиотеке Одесского национального государственного университета им И.И.Мечникова. Значительную часть библиотеки А.Г.Строганов подарил в 1880 г. Томскому университету (121 ящик с книгами, общим весом

около 3 тысяч пудов).

В одной ограде на Старом христианском кладбище находилось два памятника из лабрадорита и розового гранита – над могилой графа и его сестры Полетики И.Г. (1807-1890). Радецкий Ф.Ф. (1820-1890) – генерал от инфантерии. Активнейшее участие в русско- турецкой войне 1877-1878 гг. на территории Болгарии за освобождение народов Европы от османского ига принесло ему мировую славу. 8-й армейский корпус под командованием генерал-лейтенанта Ф.Ф.Радецкого, в составе которого воевала и 4-я стрелковая бригада

Одесского военного округа, с боями пробился к Балканам, где принял на себя ставшую знаменитой на весь мир оборону Шипкинского перевала. Этот перевал стал ключом ко всей кампании 1877-1878 гг. Результатом дружного действия всех отрядов под общим руководством Радецкого было пленение всей шипкинской армии Весселя-паши . Это и составило конец всей кампании, остальное было лишь дальнейшим развитием шипкинской победы. Была прорвана не только оборонительная линия Балкан, но и все расположение

турок. Турецкое правительство, боясь за участь своей столицы, приказало войскам спешно отступать к Константинополю. За эту блестящую операцию Радецкий был произведён 29 декабря в генералы от инфантерии и 4 января 1878 г. награждён орденом св. Георгия 2-й степени за № 116 - за пятимесячную храбрую оборону Шипкинскаго перевала и пленение 28-го декабря 1877 года всей армии Вессель-Паши. В апреле 1878 года назначен генерал- адъютантом к его императорскому величеству и шефом 55-го Подольского пехотного полка.

По результатам войны, согласно Берлинскому трактату от 1 (13) июля 1878 года была предоставлена широкая автономия Болгарии, независимость – Сербии, Черногории и Румынии, обеспечена свобода вероисповеданий на их территориях. России переданы часть Бессарабии (ныне – часть Одесской области) и Батум с портом. Установлена беспошлинность транзита товаров через Болгарию, подтверждены решения, касающиеся

расширения и свободы торгового судоходства на Чёрном море, что имело самые благоприятные последствия для развития Одессы и её порта. Генерал Радецкий был избран почетным гражданином городов Полтавы и Санкт- Петербурга. Заслуги Радецкого признаны были даже иностранными государствами,

пожаловавшими ему свои ордена. Герой войны стал в высшей степени популярным, — его всюду встречали и чествовали, как национального героя.

10 мая 1882 года Радецкий был назначен командующим войсками Харьковского военного округа, а в 1888 г. был перемещён на такую же должность в Киевский военный округ. В 1889 году Радецкий был назначен членом Государственного и Военного советов. В конце ноября 1889 года Фёдор Фёдорович отправился в Одессу, куда планировал переселиться с семьёй. Около трёх недель Радецкий прожил в Одессе. Утром 12 января

1890 года Ф.Ф.Радецкий с семьёй приехал в Одессу, где поселился в доме № 2 по улице Преображенской (на доме установлена мемориальная доска), но в 23 часа 55 минут в ночь на 14 января 1890 г. он скоропостижно скончался, а 19 января был похоронен на Первом христианском кладбище, вблизи северной стены храма Всех Святых. Похороны Ф.Ф.Радецкого имели небывалую для Одессы торжественность.

Болтин А.А. (ск. 1901) – капитан І ранга, исследователь Дальнего Востока, первооткрыватель бухты Находка, бранд-майор Одессы, умер после травмы, полученной при тушении пожара.

На Первом (Старом) кладбище похоронены также участники Восточной (Крымской)

войны 1853-1856 гг.:

генерал-майор в отставке Баранович Яков Степанович (1825-1888),

генерал-лейтенант Гейнс Александр Константинович(1878-1880),

полковник Крестинский Николай Гаврилович (1832-1877),

генерал от инфантерии в отставке Лидерс Александр Николаевич (1790-1874) – в его

доме находился штаб обороны Одессы,

генерал-лейтенант Петров Виктор Александрович (1820-1885),

генерал-лейтенант Плехневич Леонид Андреевич (1829-1886),

генерал-майор в отставке Фадеев Ростислав Андреевич (1824-1883),

генерал-лейтенант Шостак Андрей Андреевич (18166-1876),

генерал-лейтенант Энгельгардт Николай Фёдорович (1799-1856),

с ними - защитники Севастополя:

подполковник в отставке Воронич Илья Петрович (11835-1906),

священник Калашников Иоанн Силинич (?-1877),

генерал-лейтенант Михайлов Леонид Кондратьевич (1834-1898),

генерал-майор в отставке Шестаков Георгий Иванович (1804-1882).

Орлай И.С. (1771-1829) – действительный статский советник, первый директор Ришельевского лицея.

Мурзакевич Н.Н. (1805-1883) – тайный советник, один из основателей Одесского общества истории и древностей. В Одессе работал в таможне, затем поступил в Ришельевский лицей, а с 1853 г. стал его директором.

Бларамберг И.П. (1772,Франция-1831) – надворный советник (1808),прокурор коммерческого суда в Одессе. В 1810-1811 гг. – таможенный инспектор Одесского таможенного округа, с 1825 г. – чиновник по особым поручениям при графе М.С.Воронцове.

Занимался археологией и по его инициативе в 1825 г. в его доме был (ул. Канатная, 2) был открыт археологический музей (ныне – Одесский археологический музей Ан Украины).

Скальковский А.А. (1808-1898) – археолог, статистик Новороссийского края, историк Одессы первых десятилетий, которого называли также «Геродот Новороссии». Один из учредителей Одесского общества истории и древностей, Общества сельского хозяйства Южной России. 70 лет жизни посвятил «живой истории» Одессы и Новороссии, что отразил во многих его книгах.

Лигин В.Н. (1846-1900,Франция) – тайный советник, профессор Новороссийского университета. Для преподавания создал кабинет, оборудованный механиком-изобретателем И.А.Тимченко. В 1882-1887 гг. руководил Одесским отделением Русского технического общества. С 1884 г. – декан физико-математического факультета. В 1895 г. избран городским головой. С 1897 г. – попечитель Варшавского учебного округа.

Трачевский А.С. (1838-1906) – профессор всеобщей истории и ректор Новороссийского университета, автор большого числа научно-популярных работ и учебников.

Холодная В.В. (1893-1919) – широко известная и популярная артистка дореволюционного кино, добилась славы, которой не имела ни одна актриса того времени. Снималась в главных ролях во многих фильмах.

Ганн Е.А. (1814-1842) – популярная писательница, эпитафию к посмертному полному изданию произведений которой написал В.Г.Белинский. Могила была расположена напротив главных ворот кладбища, где позже был сооружён фамильный склеп, в котором погребены её родственники:

Фадеев Р.А. (ск. 1883) – генерал, крупнейший военный историк, писатель и публицист,

Желиховская В.П. (ск. 1886) – известная писательница,

Витте Е.А. (ск. 1898) – мать почётного гражданина Одессы С.Ю.Витте,

Витте Б.Ю (ск. 1902) – старший председатель Одесской судебной палаты.

Андреевский Э.С. (1809-1872) – доктор медицины, эпидемиолог, организатор первой в

Европе грязелечебницы на Куяльницком лимане. Памятник ему работы Б.Эдуардса поставлен

перед грязелечебницей в 1891 г.

Петров А.Г. (1803-1887) – директор Ришельевского лицея, попечитель Одесского учебного

округа.

Сокальский П.П. (1832-1887) – украинский композитор и музыкальный критик,

организатор Одесского отделения Русского музыкального общества.

И многие тысячи других известных и ныне неизвестных людей…

В кратком документе невозможно дать сколько-нибудь полное описание Одесского Старого кладбища и перечень захороненных здесь знаменитых людей. Изучение и популяризация его истории должны стать задачей специально созданного для этого коллектива музея и специальной экспозиции, что даст возможность показать непреходящую ценность этого исторического и памятного места, напомнить о достойных поклонения создателях Одессы и её истории, о героях Отечества, о наших предшественниках. Всё это даст возможность создать уникальный мемориальный историко-культурный центр нашего города, области, страны.

Русский биографический словарь: в 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова, 1896-1918;

Дивный И.В. Страницы военного некрополя старой Одессы. Биографический справочник

- Киев, 1996;

Головань В. Некрополь Одессы. Первое одесское кладбище – Одесса, 1999;

Взывают мёртвые к живым - Одесса: Украинское общество охраны памятников истории

и культуры. Одесская областная организация. – Одесса, 1994;

Одесский университет. 1865 – 1990. – Одесса, 1991.